Вироби з ренію, необроблені, зі змістом ренія (Re)-99,99%, реній пруток, сріблясто-білий тугоплавкий метал. Хімічний склад: Re>99,99%; інші домішки- менш ніж 0,01%. Використовується у виробництві жаростійких і корозійностійких сплавів у металургійній промисловості.
Реній (англ. rhenium, нім. Rhenium n) — хімічний елемент. Від назви р. Рейну. Символ Re, ат. н. 75; ат. м. 186,207. У природі існує два ізотопи: стабільний 185Re і радіоактивний 187Re. Елемент передбачений Д. Менделєєвим в 1869 р., виявлений в 1925 р. німецькими геохіміками І. та В. Ноддак в колумбіті і ґадолініті. У 1926 р. реній був виділений ними в чистому вигляді, а в 1928 р. вони встановили, що найвищий вміст його характерний для молібденіту і що реній є геохімічним аналогом молібдену.
Зміст
[сховати]
1Загальна характеристика
2Історія
3Походження назви
4Отримання
5Застосування
6Ізотопи
7Біологічна роль
8Примітки
9Література
Загальна характеристика[ред. • ред. код]
Сріблясто-білий тугоплавкий метал. Хімічно дуже стійкий. Густина 21030 кг/м³; tплав 3190 °C; tкип5600 °C. Реній вирізняється високим електричним опором і твердістю, пластичністю, легко утворює сплави з Мо, Pt, Os, Co, V, W, Ta, Nb і за багатьма властивостями близький до платини. Халькофільний. Парамагнітний. Реній — рідкісний розсіяний елемент. Середній вміст ренію в земній корі 7•10−8% мас.
Реній вирізняється високою міграційною здатністю і в окиснювальному середовищі легко виноситься. Найбільш збагачені ним молоді фанерозойські родовища. Нагромаджується також в осадових утвореннях мідистих сланців (Мансфельд, Німеччина) і мідистих пісковиках (Джезказган, Казахстан), при цьому ренійвмісні руди локалізуються в крайових частинах депресій.
Реній, як типовий розсіяний елемент, концентрується в плутоногенних гідротермальних мідно-молібденових родовищах, а також в осадових мідистих пісковиках і мідистих сланцях, звідки він попутно добувається при комплексній переробці руд.
Історія[ред. • ред. код]
Реній (лат. Rhenus що означає Рейн)[1] був останнім із хімічних елементів, що мають стабільні ізотопи, якій був відкритий у природі.[2] Існування ще не відкритого елементу було передбачено Д. І. Менделеєвим на основі переодичної системи елементів. Інша теоретична інформація була отримана Генрі Мозлі у 1914.[3] Але він був остаточно відкритий Вальтером Ноддаком, Ідою Таке, та Отто Бергом у Німеччині. В 1925 році вони повідомили про визначення елементу в платиновій руді та мінералі колумбіт. Також вони знайшли реній у гадолініті та молібденіті.[4] У 1928-му вони змогли віділити 1 г цього елементу переробивши 660 kg молібденіту.[5] Процес був настільки складний, що видобуток ренію був призупинений до 1950 р. коли було налагоджено виробництво вольфрам-ренієвого та молібден-ренієвого сплаву. Ці сплави знайшли широке застосування в промисловості, що обумовило великий попит на реній, добутий з мідної руди.
У 1908, японський хімік Масатака Огава заявив, що він відкрив елемент номер 43 Nipponium (Np) на честь Японії. Однак, в подальшому аналіз показав наявність ренію в його зразках (елемент номер 75), а не елемента 43 Технецію.[6] Символ Np в подальшому був використаний для елемента Нептуній.
Походження назви[ред. • ред. код]
Названий на честь батьківщини Іди Ноддак-Таке (Ida Noddack-Tacke) — Рейнської провінції Німеччини, лат. Rhenus — Рейн.
Отримання[ред. • ред. код]
Ammonium perrhenate
Основне джерело отримання ренію — молібденові концентрати (вміст Р. 0,01-0,04%). Виробництво ренію базується на відходах, що отримують при переробці молібденових, мідно-молібденових і мідних концентратів. При випаленні цих концентратів реній окислюється до Re2O7 і випаровується з пилом, який вловлюється на фільтрах випалювальних печей. Пил містить 0,01-0,2% Re при початковій його кількості в концентраті 0,005-0,05%.
Оксид ренію переводять аміачною водою в перренат амонію:
{\displaystyle \mathrm {Re_{2}O_{7}+H_{2}O+2\ NH_{3}\longrightarrow 2\ NH_{4}ReO_{4}} }
який при високі температурі і тоці водню відновлюється до металу:
{\displaystyle \mathrm {2\ NH_{4}ReO_{4}+4\ H_{2}\longrightarrow 2\...